Україна – держава з великою за світовими мірками територією, регіони якої суттєво відрізняються між собою. Не всі регіони України мають вигідні природні характеристики, котрі роблять їх привабливими для проживання, праці, здійснення інвестицій тощо. Не всі регіони України просуваються вперед в однаковому темпі: економічний та соціальний розвиток у деяких регіонах значно повільніший, ніж в інших. Певні види господарської діяльності не можуть розвиватися або здійснюватися на всіх територіях, оскільки деякі території мають об’єктивні переваги або вади.

В Україні до економічних диспропорцій в регіональному розвитку додаються проблеми суттєвих відмінностей між деякими регіонами в національному, мовному та соціо-ментальному вимірі. Така міжрегіональна асиметрія у соціально-економічному розвитку регіонів може посилювати напруженість між регіонами на рівні їх мешканців, виходячи із дійсно суттєвих відмінностей у регіональній ідентичності.

Як наслідок відсутності протягом тривалого часу дієвої регіональної політики – Україна отримала загрозу державності, пов’язану із дезінтеграцією українського простору. Централізований підхід до регіональної політики, домінування галузевих підходів і практик над територіальними, які були притаманні протягом майже усього періоду незалежної України, виявилися непродуктивними і не дозволили повною мірою розкрити можливості всіх регіонів.

У той же час уряди країн ЄС та інших країн світу приділяють все більше уваги принципам партнерства та координації, стратегічного планування та цільового спрямування коштів, в тому числі на гібридні інструменти політики (гранти плюс кредити). Одночасно обсяги фінансування регіональної політики у цих країнах постійно зростають, а також посилюється контроль за їх використанням і глибина аналізу впливу конкретних заходів та інструментів із метою вдосконалення політики у майбутньому.

Україна може багато запозичити з цих практик і підходів, звичайно ґрунтуючись на місцевому контексті та специфіці розвитку регіонів. Саме тому Україна обрала шлях наближення регіональної політики до принципів, стандартів, моделей і підходів, які прийняті у ЄС.

В результаті державна регіональна політика України поступово і послідовно перетворюється по суті в політику згуртованості, в інвестиційну політику, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності усіх територій країни і зміцнення загальнонаціонального економічного, соціального і політичного простору та міжрегіональної співпраці, партнерства та солідарності.

Нова парадигма регіональної політики, яка була концептуально, законодавчо й інституційно сформована у 2014–2016 роках, передбачає перехід від надмірно централізованої моделі та галузевого «низхідного» підходу, які панували досі, до збалансованої багаторівневої системи управління регіональним розвитком. Вона передбачає ідентифікацію та активізацію досі незадіяних потенціалів розвитку (в межах макрорегіонів, регіонів та мікрорегіонів) через інтегровані проекти розвитку, які плануються як «згори вниз», так і «знизу вгору», а також державні інвестиції у матеріальні і нематеріальні активи у вигляді проектів «фізичної» та «м'якої» інфраструктури. Основний акцент змін полягає у тому, щоб задіяти недостатньо реалізований потенціал в усіх регіонах шляхом максимального залучення до спільної роботи усіх важливих суб'єктів регіонального розвитку.

Якісна система управління публічною політикою передбачає наявність та належне, інтегроване функціонування основних складових політики:
- планування;
- фінансування;
- реалізація;
- моніторинг та оцінювання;
- інституції.

Саме такий підхід у процесі реформування державної регіональної політики було застосовано Урядом України – жоден із основних компонентів політики не залишився поза увагою, оскільки усі вони потребували змін. Слід констатувати: хоча усі основні складові наявні, система ще не запрацювала в належний спосіб – тому основним завданням на найближчі 2-3 роки має бути послідовне зміцнення та удосконалення цієї системи задля перетворення регіональної політики на дієвий інструмент згуртованості загальноукраїнського простору через впровадження результативних програм та проектів регіонального розвитку у відповідності з планувальними документами регіонального розвитку (державної та регіональними стратегіями розвитку).